Імпульс

— Давай так, щоб одразу без прелюдії. Я — соковита, розумна і вродлива — з першого дня наших стосунків окреслила тобі мінімальний рівень комфорту для моїх потреб. Ти — перспективний мужик, старший науковий співробітник якогось там інституту, назву якого язик зламаєш вимовляти, ти сподобався мені з першого погляду, і я майже жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Ті кілька моїх капризів не рахуються, — Аюна, зробивши паузу на ковток кави і прагматично поправивши своє каштанове волосся, вела далі. — Так от, зайчику, зважаючи на те, скільки часу ти проводиш у своїй науці, потім у спортзалі, я вирішила взяти ініціативу у свої руки і запропонувати перейти на наступний етап стосунків…

Тарс, відомий у вузьких жіночих колах також як «зайчик», оглянув затишне камерне кафе, в якому йому з Аюною так подобалося відпочивати після насиченого робочого дня. На мить замилувався її великими очима, кирпатим носиком і пухкою верхньою губою, після чого, зітхнувши, спитав:

— Юн, а для чого ми взагалі існуємо?

— Ви, мужики, всі після 30 років такі, схоже, — в жінці тільки-но «ягідка достигла», а ви вже подалися в духовні пошуки. — Провівши пальцем по його бороді лопатою, промуркотіла Аюна. — Але насправді все не так, як ти міг подумати. — Акуратний жіночий пальчик із витонченим манікюром перейшов із чоловічої бороди на плече і ніжно спустився по м’язистій руці. — Я захистила ступінь з археології, взяла майстра спорту з біатлону, посіла перше місце в чемпіонаті курсу з бойових єдиноборств, і тепер мені треба розібратися, чого я в цьому житті хочу далі. І ти, мій зайчику, а також мої почуття до тебе трохи збивають мій внутрішній компас, тому час мені зізнатися…

Тарс, замислено розмішуючи ложечкою чай, що вже холонув, дивився на свою обраницю. Аюна Сільва цілком виправдовувала своє прізвище. Уже якщо хтось із цієї давньої аристократичної родини поставив собі завдання чогось домогтися, то шансів уникнути своєї долі в цілі було мало. Їх так виховували з пелюшок. Можна сказати, цю хватку вони всотували генетично з молоком матері.

— Нестабільний у тебе внутрішній компас. Сама не знаєш, чого хочеш, почала казати одне, закінчила протилежним. А втім, сьогодні мені треба зробити важливий вибір, і ти щойно мені в цьому допомогла. — Спокійним тоном перебив її Тарс, читаючи повідомлення на браслеті. — Насправді ніщо мене не тримає в цьому світі, надто все ніби наперед визначено, а в мене, як ти слушно зауважила, як і в будь-якого іншого мужика, є питання, на які немає відповіді. Себе я шукаю, розумієш? Та й що в нас були за стосунки? Так, «дружба без зобов’язань», здається, так ти це називала. І нас обох це влаштовувало.

Аюна мигцем кинула погляд на голографічний екран Тарсового браслета: «Час зробити вибір, гравімобіль чекатиме ще 5 хвилин, як і домовлялися».

— Та й жінка має йти за чоловіком, а не навпаки. Тому я з тобою погоджуся, на цьому етапі життя наші стрілки долі показують у різні боки. Я не тримаю на тебе зла за те, що ти мене так витончено динамила всі ці роки. Навпаки, я дуже вдячний. Тепер я знаю, що робити. — Тарс провів персонально чипованим браслетом над вбудованим у стіл терміналом, розрахувавшись у такий спосіб за каву, і погладив її по волоссю.

— Прощавай, друже, — раптом несподівано сказав він. Потім поцілував у щічку і рішуче пішов до виходу. Біля самих дверей розвернувся і, усміхнувшись, додав. — Я кохав Аюну весь цей час і стільки ж терпів Сільву.

— Це взагалі що зараз таке було? Я ж не встигла сказати найважливішого, — сама до себе пробурмотіла здивована Аюна, спостерігаючи крізь вікно за гравімобілем, що відлітав із її тепер уже колишнім хлопцем. — Якось усе по-іншому мало бути. — Її серце тьохнуло від порожнечі, що раптом з’явилася.