Стратегія мертвих

— Слухай, не їж мене, ага! Не треба, ага! Я більше не витримаю. Не торкайся мене!

Безликий Аустархе і замислений По-Псо розглядали булку, яка забилася в темний куток склепу й істерично кричала.

— Вийшло начебто, — безсторонньо зробив висновок Аустархе.

— Тільки «воно» не має вигляду емоційно стабільного, хай його ведмідь задере, — у відповідь висловив свої побоювання По-Псо.

— Ти себе згадай у перші хвилини. Якийсь час після підняття триває період адаптації впровадженої свідомості до нової матерії та її пам’яті. Налаштовується баланс між страхами й бажаннями, ввібраними до відродження, — провадив Мертвий Король. — Чомусь я це знаю.

— Тобто моє припущення при пробудженні, що Ви збоченець, є наслідком моїх страхів за життя? — зацікавлено спитав По-Псо.

— Або таємних бажань. Нічого такого за собою не помічав?

— Однозначно ні!

— Певен?

— Отією булкою присягаюся!

— Бажання і страхи мають одну природу. Це, по суті, два боки однієї монети. Я це знаю, бо став іще мудрішим, ніж був. Мене просто переповнюють знання, але навіть я не припускав, що мертві можуть соромитися. Усе-таки залишкова пам’ять має сильний вплив на піднятого. Он як По-Псо почервонів за час мого філософського диспуту. — Міркував уголос Аустархе…

— Вони постійно хотіли мене з’їсти, ага! Ненавиджу, ніколи їм цього не пробачу, я, я, я… — сам їх їстиму, — агресивно шипів у кутку щойно оживлений шмат випеченого тіста. — Ага-а-а!!! Час вийти на стежку полювання.

— Підійди до мене, — спокійно, холодно і безапеляційно мовив Аустархе. — Це наказ.

З темряви в кутку склепу викотилась істота, яку колись можна було назвати хлібом. Тільки тепер колись безневинна булка стала власницею круглих злих очей без брів, величезного згорбленого носа і не менш величезного рота, повного тонких, довгих і кривих зубів.

— Хто ти? — за крижаним запитанням Мертвого Короля був такий самий обморожувальний погляд.

— Я бездушна сутність, що стала розумною, мій Королю, — покірним шепотом пролунала відповідь.

— Так, гаразд, стоп, скасувати, — Аустархе знову відчув, як каламутніє свідомість від такого методу допиту своїх підлеглих. Він зрозумів, що для подібних контактів треба мати достатній запас особистої сили, якої на цьому етапі він мав зовсім небагато, та й ту всю витратив на бесіду з По-Псо.

— Ох, знову цей моторошний холод, — подав голос товстун, зіщулившись.

— Накрило нормально, ага! — підтвердила хлібина.

— Коротше, потім розберуся в особливостях своїх можливостей. Давай-но просто поговоримо. — Аустархе знову звернувся до хліба. — У тебе є ім’я?

— Як би вам точніше пояснити, ваша величносте. — Хліб знову перейшов на зловісний шепіт. — Річ у тім, що я звичайна зомбі-булка. У мене немає імені. Але плани в мене, плани мої вельми апетитні.

— Плани в тебе будуть такі, які я тобі скажу. Щоправда, в мене самого жодної стратегії досі немає.

— Мертвий Королю, без мети і стратегії її досягнення наше існування просто безглузде. А без сенсу ми розчинимося в Хаосі, такий порядок Інсилентіуму. — Піднявши догори палець, схожий на столітню сосиску, з розумним виглядом сказав По-Псо,

— У мене було чимало придворних мудреців, але ти — найколоритніший, — ніщо не змінилося на обличчі Аустархе під час цього компліменту.

— У чому я тепер точно певен, то це в тому, що в оригінальності мені рівних не знайдеться, — посміхнувся По-Псо і легенько копнув свою кишку.

— Коротше, ось тобі завдання на перший час, філософе-маятнику, — дивлячись на частину стравоходу, що погойдувалася між ніг товстуна, сказав Аустархе. — І тобі, булко, — він перевів погляд. — Ви зараз виходите зі склепу і розбігаєтеся в різні боки на пошуки знань. Абсолютно будь-яких знань — місцевість, мешканці, таємниці, та зрештою, себе вивчіть. Нас усіх об’єднує одне питання — яке наше призначення, точніше, яке моє призначення. Ваше ж і так зрозуміле, — зробити все, щоб моє завдання було виконане. Ну а якщо ще простіше, ваше товариство мені трохи набридло, і я хочу побути сам. Коротше, вам туди. — Мертвий король показав пальцем на вихід.

— До речі, — наостанок додав Аустархе. — Ваші колишні страхи стали вашою силою. Ти, По-Псо, ходив повільно і дуже боявся, щоб твою ніжну тушку не роздерла дика тварина. Тепер ти бігаєш швидше, та й відновлюєшся так само скоро. А ти, булко, що більше їси, то сильнішою стаєш.

— Я ж можу пополювати на тих, хто завдав стільки страждань мені та моїм родичам? — обертаючи очима, спитала булка.

— Робіть що хочете, — відповів Аустархе. — Добрим і світлим я вже був, ні до чого доброго це не привело. Тепер ми темні і злі.

Через якийсь час Мертвий Король вийшов зі склепу й роззирнувся. З одного боку до древнього цвинтаря підступав ліс, з другого цвинтар оточував його до самого обрію. Глибоко втиснуті в сирий ґрунт важкі сліди, що вели в бік сонця, свідчили, що По-Псо пішов у захід, тоді як звуки бою, добірної лайки та жіночого вереску, що долинали з боку лісу, казали про те, що зомбі-булка покотилася в тому напрямку і вже вийшла на стежку війни.

«Куди ж я все-таки потрапив?» — Подумав Аустархе. З боку лісу почулася низка вибухів. Мертвий Король, не зважаючи на звуки першої в історії хліба кревної помсти, дивився на сонце, що сідало за обрій.

— Що таке Інсилентіум? І що це за істоти такі, які звуть себе «людиною»? — Уголос сам себе спитав Аустархе, потім розвернувся і ступив назад у розчинну темряву склепу.