Квиток в один кінець

— Не встигнемо, не встигнемо, все одно не встигнемо! — бідкалася Кетрін. — Лишилося всього три хвилини до того, як він ступить у нікуди, а ми тільки підлітаємо до інституту. Далі ж що?

Аюна ніяк не реагувала на подругу. Вона ніби застигла у своєму бойовому обмундируванні, мов десантник за секунди до висадки в пекло бою.

— А чому весь район аварійно евакуюють? — вела далі свій монолог Кетрін. — Я таке тільки у фільмах бачила.

З висоти лімузина, що летів, їм було виразно видно столицю, освітлену жовтим електричним світлом на сотні кілометрів довкола. І тільки в одному місці, в районі інституту, всі види підсвітки аварійно блимали червоним. Десятки тисяч рятувальних дронів із людьми, впійманими й запакованими в капсули, розліталися в різні боки. До того ж кожна будівля щосекунди вистрілювала десятки аварійних капсул.

…Сотні років воєн із різними цивілізаціями змусили людство розвинути технології самозбереження себе як виду. Техногенна еволюція привела людей до того, що, крім численних медичних можливостей заміни майже всіх людських органів на синтетичні аналоги, у стратегічно важливих містах під час будівництва будь-яких споруд, згідно з технікою безпеки, діяла обов’язкова умова: кожне житло, кожну будівлю будь-якого призначення належало оснастити системою аварійної капсульної евакуації.

Столиця, що на вигляд потопала в зелені, при глибшому розгляді була техносистемою, поділеною на райони з автономними джерелами живлення і системами захисту від усіх відомих видів загроз. Будь-якої миті Глобальний штучний інтелект міг евакуювати цілий район не більш ніж за 5 хвилин…

— Подруго, тобі категорично не можна закохуватися, — пошепки, у стані сильного шоку сказала Кетрін. Тільки тепер, коли вона побачила високо в небі плазмовий заряд, що більшав на очах, у неї склалася вся картина того, що відбувається.

Над столицею, за винятком одного району, стали куполами активуватися захисні енергетичні поля, здатні відбивати і розсіювати будь-яку матерію, що швидко в них летить.

З наближенням до зони ураження магнітне поле, яким у момент крейсерського залпу було штучно огорнуто плазмову кулю заряду, почало поволі розсіюватися в атмосфері, викидаючи протуберанці.

Усе місто спостерігало, як створена бойовим крейсером кульова блискавка, мов маленьке сонечко, впала на заздалегідь підготовлений до атаки район, який буквально за мить перетворився на море вогню, що обтікало зокрема й захисні енергощити міста. А ще за пів хвилини на місці колись елітного кварталу зяяла величезна чорна діра, на дні якої надприродним простором розкинулася Брама.

Гравітаційний лімузин розмірено опускався вздовж стіни випаленим тунелем, що утворився внаслідок плазмового удару, наближаючись до того місця, де була студія популярного шоу.

Система глобального штучного інтелекту, виконуючи доручення 11 рівня доступу щодо якнайшвидшої доставки Аюни до Брами, не стала евакуювати громадян, які з будь-яких причин на момент удару опинилися в приміщеннях глибоко під землею. По-перше, енергетично виявилося вигідніше захистити їх локальними силовими полями, системи генерації яких були на кожному підземному поверсі будь-якої конструкції Імперії, згідно з положенням «Про загальну безпеку» Світового Уряду. По-друге, з людей, які цього дня вирушали до Брами, заздалегідь демонтували чипи «громадянина Імперії», і вони офіційно вважалися відключеними від загальної системи керування столиці, тож у разі їхньої евакуації Штучний інтелект навіть за потреби не мав би доступу для подальших заходів із їхнього порятунку.

На той момент, коли лімузин, спустившись на рівень студії, розчахнув двері і Аюна в повному бойовому обмундируванні офіцера Імперської гвардії приготувалася до десантування, Тарс із рештою гостей, які прийшли цього дня до студії на шоу, вже стояли на краю Брами. Усім було цікаво дізнатися джерело недавніх вібрацій і причину появи величезної діри над головою, крізь яку вони могли бачити зоряне вечірнє небо. Численні телекомунікаційні дрони розлетілися зі студії для кращого огляду сцени, що мала відбутися, — шоу тривало.

— Яка ж ти гарна, Аюно! — Вигукнув Тарс, мимоволі милуючись дівчиною у військовій амуніції, що стояла на підніжці лімузина. Її каштанове волосся маяло у висхідних потоках повітря, переливаючись у променях прожекторів студійних дронів-освітлювачів.

— Стій, Тарсе! Я… — вигукнула Аюна.

— Ти коли-небудь замислювалася, в чому сенс нашого життя? — Сказав він і ступив у синювату безодню Брами.

Натовп ахнув. Уся увага людей і електроніки миттю переключилася на Аюну, що застигла в шоковому подиві над Брамою. Останні пів години вона й так уже була головним інформаційним приводом для медійного простору Імперії, але зараз її рейтинги просто зашкалювали. А втім, Аюні це було нецікаво, від чого цікавість глядачів, утомлених від телевізійного лицемірства і скучених за чистими емоціями, ставала ще більшою.

Через кілька секунд німої сцени, на час якої, здавалося, завмерла більшість процесів в Імперії, настільки всі були прикуті до екранів, Аюна перевела погляд на браслет, який легкою вібрацією сигналізував про отримання повідомлення урядовим каналом зв’язку.