Перший у Галлії
— Уявляєш, Капсе, все станеться саме сьогодні, — товстий чоловік погойдувався від хвилювання в червоних кріслах свого лімузин-флаєра. Рипіння від тертя якісно вичиненої шкіри сидіння об його пухке тіло, загорнуте в дорогий костюм із перламутровим відливом, тільки посилювало атмосферу надзвичайного збудження в елітному флаєрі, що летів урядовою гравітрасою.
— Як довго я чекав цієї миті! — хвалився він далі перед екраном браслета. — Останні двадцять років я тільки й мріяв про цей день. З кожним укладеним контрактом, з кожною вигідною угодою я мріяв про ту мить, коли я, найбагатша і найвпливовіша людина Галльського сектора дев’яти планет, буду першим серед перших на щорічній благодійній виставці малих фракцій. Так і бачу, як іду червоною доріжкою і чую за спиною заздрісний шепіт: «Дивіться, це ж сам містер По — найвпливовіша людина на сьогоднішньому заході. Цікаво, яку суму він пожертвує на благодійність».
— До речі про суми, Капсе, я чудово розумію, що ти не вмієш зберігати таємниць, — перейшов на шепіт єдиний пасажир лімузина, озирнувшись на вогні іншого флаєра, що стрімко наближалися, — але щиро сподіваюся, що тут ти виявиш смирення, бо ти перший, хто дізнається, що я збираюся роздати сьогодні десяту частину своїх бітових заощаджень.
— Але ж містере По, це ж нечувана сума, майже 20 мільйонів бітів, — на голографічному екрані сухорляве обличчя такого собі Капса розпливлося в лицемірному подиві.
— Не майже, а трохи більше, ніж 20 мільйонів, — два підборіддя найшановнішої в Галльському секторі людини розпливлися у вдоволеній усмішці. — Просто тому, що я можу собі це дозво….
Гуркіт від примусового стикування флаєра, що наздогнав лімузин, не дав йому договорити. Дах аварійно розчахнувся, і в салон автоматично вивантажилися дві капсули, які розкрилися, вивільнивши дівчат, втяглися назад, і водночас зі звуком флаєра, що відстиковувався, дах лімузина так само швидко закрився. Весь процес тривав буквально кілька секунд, тож містер По не мав змоги змінити вираз свого обличчя і так і лишився сидіти з роззявленим ротом та активованим екраном браслета, розглядаючи двох дівчат, які несподівано з’явилися в його елітарному транспорті: білявку у вечірній сукні та власницю каштанового волосся в повному обмундируванні гвардійського Імператорського десанту.
— Від неї хлопець пішов, — винувато спробувала розрядити обстановку білявка.
«Увага, містере По, ваш транспорт остаточно фрахтується для приватної операції. Матеріальну і моральну компенсацію ви отримаєте протягом однієї хвилини. Будь ласка, приготуйтеся до негайної евакуації», — байдужим голосом пролунав у салоні голос глобального штучного інтелекту
— Я не згоден, це мій день! Чуєте, мій! — кричав містер По, зсередини гамселячи пухкенькими кулачками по прозорому склу аварійної капсули, в яку на цей момент його вже запакувала автоматика.
«Зворотний відлік: три, два, один»
Останнє, що побачив містер По у колись своєму улюбленому лімузині, — це Кетрін, яка знизувала плечима, і холодне неонове сяйво очей Аюни. Після чого його капсула аварійно злетіла вгору на навколопланетну орбіту.
«Приготуватися до імпульсного стрибка», — по-статутному проінструктувала дівчат система глобального штучного інтелекту.
— Тепер зрозуміло, як ми затори обійдемо, — міркуванням уголос намагалася стабілізувати себе Кетрін. — Машини такого класу в екстрених випадках можуть одноразово стрибнути, враз витративши до 90% свого заряду, і реактивною параболою дістатися пункту призначення. Я читала про це в рекламному буклеті, і це виходить вельми дорого. Але це й близько не коштує 1,8 мільярда бітів. По-моєму, наш інтелект навчився брати відкати. Та й усе одно не встигнемо, там же п’ятдесят поверхів під землею….
«Зворотний відлік: три, два, один, пуск»…
І знову дівчат втиснуло в крісла. Цього разу через реактивно-імпульсний стрибок лімузина, що стрибнув параболою до місця призначення — Інституту Досліджень Невідомого.
Пролітаючи у верхніх шарах атмосфери, Кетрін устигла помітити неосяжні простори планети, скуті техногенною цивілізацією, зорі, Місяць, а також містера По, який повільно спускався в аварійній капсулі і, судячи з жестикуляції, люто лаявся через зіпсований день. Кетрін, упіймавши його обурений погляд, знову довелося знизати плечима, показуючи, що вона не в силі бодай якось вплинути на ситуацію, і, щоб заспокоїти поважного гостя з Галлії, вона постукала пальцем по своєму браслету, натякаючи йому на добру компенсацію за його незручності…